воскресенье, 25 октября 2009 г.

Безперечно, щось є,
Безперечно, буде…
Може завтра,
А може і нині…
Бо спітнілий гранчак
В гіркоті принесе
Морок розуму,
Морок і тіні…

З каламутних очей
Ллються сльози і сміх.
Від напруження
Жили аж сині.
Ноша важча Хреста,
Благодать то чи гріх?
Може прийде вона…
Якщо ні,
то залишаться тіні…

По житті він один,
Хоч вовчарою вий.
Одинокість —
Ось кара людині!
Адже, він не зігріє
В руці холод шклянний.
А в тумані, мов люди,
Завчено моляться тіні:

«Не боюся, хоч сам.
Коли млосно мені,
Я спіткаюсь і спішу,
Наплювавши на справи буденні.
І пірнаю в туман.
Там, де друзі старі.
І зникаю у відбитку
Власної чорної тіні…»

1 комментарий:

  1. а я дуже люблю пірнати в туман, де старі друзі... там почуваю себе найзатишніше.

    ОтветитьУдалить