Коли із сонцем сперечаються софіти,
Нарешті асистент кричить: мотор!
То хочеться без пам’яти горіти
Й молитися на давній монітор.
Ви, мамо, так боялися за сина.
Щоби не пив, щоб зілля не курив.
А я в кіно, то моя трясовина!
І саме в ній я би до смерті жив.
Прощай, рутино, — роздуми, нудота!
Немов наїзник, ноги у стремена,
І, що там в кадрі — тільки ця турбота.
Даремно, мамо, мучить вас гризота.
Буває п’ю, а зілля не для мене.
Бо мій наркотик — то моя робота.